Історія
Перша згадка про Сіль відноситься до 1599 року. У 1930-х роках місцеві мешканці знайшли значні поклади солі, почали її видобувати та використовувати в господарстві. Від цього село отримало свою назву.
У 1930-1940-х роках у Солі нараховувалось 111 хат та 657 мешканців. Старостою був Федір Бобрик, нотарем Шандор Леврінц, директором школи Янош Гебель, а вчителькою Фаїна Ланг. Сільська корчма належала Ліпоту Розенбергу, а магазини Клепці Бергіду та Цудику Крайслеру. Вже тоді тут були купелі для лікування ревматизму.
У 1939—1940 роках тут діяла підпільна партійна група під керівництвом члена крайкому КПЧ І. П. Локоти. Однак угорська влада ліквідувала її. 67 місцевих жителів були арештовані, а А. М. Домище, А. А. Ленько, Н. М. Тур, Ф. Ю. Цифра й М. Ю. Шугайда страчені. 26 жовтня 1944 року Сіль була зайнята Червоною армією.
В радянський час в Солі розташовувалася центральна садиба колгоспу «Ленінськім шляхом», за яким було закріплено 3707 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 232 га орної землі. Господарство — м'ясо-молочного напрямку, розвинене картоплярство. Діяв цех Великоберезнянського соко-винного заводу. За успіхи в розвитку сільського господарства два передовики були нагороджені орденом Трудового Червоного Прапора.
У селі є школа з інтернатом на 80 місць, де навчалося 155 дітей і працювало 18 вчителів, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок, будинок культури із залом на 360 місць, бібліотека з книжковим фондом 7,7 тис. примірників, 2 магазини, павільйон громадського харчування, відділення зв'язку, комплексний приймальний пункт райпобуткомбінату.
відома група джерел — «Пудроссольські джерела», на базі яких колись працювали купелі.
